На Сумщинi перепоховали червоноармiйцiв з Воронезької областi, що загинули пiд час важких боїв Великої Вiтчизняної вiйни

У п’ятницю, 6 жовтня 2017 року, на центральному майдані cела Сакунихи, що в Недригайлiвському районi на Сумщинi, біля братської могили та меморіалу загиблим воїнам відбувся мітинг-реквієм по перепохованню 28 воїнів Радянської армії, які загинули тут у вересні 1941 року. Вдруге, через 76 років сакунихська земля прийняла на вічний покій воїнів Воронезького полку.

4-й Воронезький стрілецький полк, сформований у серпні 1941 року з добровольців (до 13 вересня 1941 року – Воронезький добровольчий комунiстичний полк), здебільшого з робітників заводів і фабрик, викладачів та студентів мicта Воронежу, налічував у своєму складі 3345 бійців.

Частини Червоної армії у вересні 1941 року на ділянці фронту від села Засулля і до Липової Долини відступали під натиском гітлерівців. Воронезькому полку було наказано діяти в ар’єргарді, прикривати відхід, зупинити ворога, щоб дати змогу відступити іншим військовим частинам.

Три батальйони полку 21 вересня зайняли оборону від Недригайлова і до Липової Долини. Розпочалися запеклі оборонні бої з переважаючими силами противника. На світанку 23 вересня почався бій за хутір Шевченко і село Сакуниху, який тривав до 22 години. Тут на смерть стояли бійці 1-го батальйону Воронезького полку.

Увесь день по єдиній не перерізаній ворогом дорозі відходили частини червоноармiйцiв — артилерія, кіннота, танки, піхота, автомашини. Відходили майже на очах у німців і ті не могли нічого зробити, оскільки воронезьці скували їх під Сакунихою.

Під час цього бою до 1-го батальйону приєднався 2-й, який бився в районі села Коровинці і з великими втратами вийшов з оточення. В ніч на 24 вересня обидва батальйони, залишивши бiльш 1100 вбитих на полі бою, відійшли до Лебедина. Майже кожен третій боєць з Воронезького полку загинув під час тих боїв.

Сакуниха та її околиці були всіяні тілами. Поскільки цей Воронезький полк формувався як ідеологічний — переважно з комуністів та комсомольців, німецьке командування заборонило місцевому населенню проводити поховання і сакунихці потай вночі закопували тіла червоноармійців. До нашого часу багато подібних поховань, відомих і невідомих, ще залишається у сакунихській землі.

З 1964 року у Сакунисі розпочалися пошукові роботи, організовано гурток «червоних слідопитів», створено куточок бойової слави, який згодом переріс у музейну кімнату. У витоків заснування музею стояв вчитель Іван Васильович Сова, а стараннями вчителя історії Петра Михайловича Коцура було створено музей-кімнату бойової слави, в основу експозиції якого було покладено подвиг воронежців.

Після закриття Сакунихської школи у 2010 році експонати музею були передані до Недригайлівського краєзнавчого музею та музею Вільшанської школи.

У 1965 році до Сакунихи вперше приїхали з Воронежа родичі загиблих у 1941 році бійців…

25 червня 2016 року зранку в Сакуниху прибули представники пошукової організації з Києва «Дніпро-Україна «, які у присутності сільського голови Лариси Осінньої,  директора краєзнавчого музею Івана Абаровського, краєзнавця з Тернів Володимира Богатиря та господарів садиби зробили розкоп на місці, де, за свідченням старожилів, знаходилися поховання офіцерів та бійців 4-го Воронезького добровольчого полку, які загинули у запеклих боях під Сакунихою 21-22 вересня 1941 року.

На городі господарства Олександра Панасенка, що по вулиці Вишневій (колишня Жовтневої революції), на глибині 2,5 метра було знайдено останки 21 червоноармійця. До цього вважалося, що там поховано 17 осіб. За свідченням старожилів Сакунихи, поховання було здійснено у вересні 1941 року вночі трьома жінками.

Всі останки скелетів воїнів разом з їхніми речами, були складені у спеціальні поліетиленові мішки, опечатані та передані до Митрофанівського храму на зберігання до перепоховання. Більше року ці останки лежали в усипальниці засновниці будівництва церкви Марії Калугіної.

Також  було знайдено 5 капсул з записками, з яких вдалося ідентифікувати особи трьох воїнів (про це сайт «Перевесла» повiдомляв ранiше: http://pereveslo-vrn.com/?p=2400).

Під час першого дня розкопок, які проводилися дотемна, знайдено залишки зброї, амуніції, особистих речей військовослужбовців та інші різні речі.

Практично всі воїни були в армійських стальних шоломах (касках). Німці забороняли ховати загиблих солдатів і офіцерів, тому селяни потайки вночі їх закопували в наспіх вириті ями.

26 червня розкопки продовжили на цвинтарі Сакунихи, де на рівному місці, без могилки і хреста, викопали загалом останки ще 7 бійців…

Більше року пройшло з часу підняття останків воїнів і ось нарешті були вирішені всі правові питання, щоб провести перепоховання згідно з чинним законодавством та християнськими традиціями. Особи трьох воїнів вдалося встановити за записками, що збереглися у солдатських капсулах. Це воронежці — Гуров Олексій Іванович, Кряквін Федір Пилипович та Чекмарьов Леонтій Олексійович.

На мітингу-реквіємі виступили представники влади, військкомату та ветеранської організації.

Заступник голови райдержадміністрації Ігор Борисовський, зокрема зазначив:

— Знайдені останки воїнів, повинні бути перепоховані за християнським звичаєм та з військовими почестями. Нехай вони спочивають у спокої. Нині ми є свідками скорботи за тими воїнами, завдяки яким зараз ходимо по цій землі. Вони ціною власного життя поплатилися за свободу нашого рідного краю. Серце і душу переповнюють почуття вдячності та поваги.

Сакунихський сільський голова Лариса Осіння, звертаючись до земляків, підкреслила:

— Сьогодні ми вшановуємо пам’ять 28 воїнів, які у вересні 1941 року героїчно загинули, захищаючи нашу сакунихську землю. Наш обов’язок — навіки зберегти у пам’яті їх героїзм, їх мужність, ціну, якою їм дісталася перемога, нині, як ніколи. Ми усвідомлюємо значимість миру і це перепоховання має високу місію — сприяти становленню миру. Слава і вічна пам’ять вам, відомі і безіменні герої, сини різних народів, що віддали своє життя за нашу свободу.

Під постріли військового салюту труни з останками були опущені в сакунихську землю, яка навічно поховала захисників Вітчизни.

Службу поховання провели благочинний, настоятель Свято-Митрофанівського храму отець Андрій разом зі священиками єпархії.

Перегорнута ще одна сторінка нашої історії, де закарбовані героїзм і відвага народів, які захищали свою Вітчизну, горе мільйонів, які втратили своїх рідних. Знайомі і незнайомі — всі вони залишаться в наших серцях, в пам’яті майбутніх поколінь.

(за iнформацiєю з Недригайлiвської iнтернет-газети «Голос Посулля»).