Доля художника i педагога

Напередоднi свята Великодня (Пасхи) надiйшла сумна звiстка. На 81-му роцi життя вiдiйшов у вiчнiсть В’ячеслав Знатков – художник i педагог, твори якого експонувались на росiйських та мiжнародних виставках. Багато воронезьких майстрiв пензля знайшли свiй шлях в образотворчому мистецтвi завдяки його підтримці і допомозі. Був одним з натхненникiв та учасникiв масштабної виставки «Спасибо Украине», що органiзували вихованцi українських мистецьких шкiл, якi тепер працюють у Воронежi.

В’ячеслав Знатков народився 24 січня 1937 року. В тому ж році був репресований і розстріляний його батько. Його дитячі роки минули в важких умовах. 

– Вирic я в Брянськiй області (Росiя), яка під час війни перетворилася на партизанський край. Маленький хутір Нiкольський Суземського району; кілометрах в трьох – залізниця, — згадував В’ячеслав Кузьміч в інтерв’ю журналістові газети «Берег» на початку 2017 року. — Йшов 1943-й рік, мені було шість з половиною років. Ми жили з усіх боків оточені лісом і війну спочатку відчували лише тоді, коли по хутiрській дорозі проходили німці, партизани, солдати росіяни. Вони рили окопи – прямо посеред дороги. Зупинялися у нас на помешкання. Рiчки поблизу не було і ми, маленькі діти, купалися у величезних воронках вiд авiацiйних бомб, залитих дощами. Одного дня купаємося i чуємо – гарматнi постріли. А у нас біля будинку був підвал величезний; декілька чоловік, у тому числі і я, побігли туди. Бачимо, від підвалу партизани від’їжджають: на коня завантажили міномет і помчали. А німці услід оточили хутір і почалася бійня… Це був каральний загін – всi в коричневих сорочках. Зганяли на вулицю чоловік по тридцять-сорок. Ставили два кулемети і… Розстріляли близько п’ятисот чоловiк, в основному жінок і дітей. Тих, хто намагався тiкати, з автоматів косили. Коли настала моя черга попасти пiд вогонь, то відчув удар в ногу, а в голові все завертілося. Впав. Знепритомнів. Прийшов до себе вже вночі; довкруги гар, дим, а наді мною бабуся лежить. Жива. «Отче наш» читає. Потім встала на колiна, намагалась повзти – була сильно поранена. Я з-під неї виліз…

Дивом хлопчик врятувався і пережив військове ліхолiття. А потім — жахливі післявоєнні роки: голод, гнила картопля, землянка, школа в єдиній неспаленій фашистами хатині. Події дитинства відобразилися в пам’ятi назавжди – яскраво, сильно, і згодом стали матеріалом для автобіографічної повісті «Дорога детства вся в крови».  

А вже про те, як мрію свою – стати художником – здійснив, окрему повість писати можна було…

– Я дуже любив читати, з раннього дитинства, – згадує В’ячеслав Кузьміч. – І роман «Тихий Дон» Михайла Шолохова ще в початковій школі прочитав, і Шекспіра, і про художників багато чого попадалося. На печі лежав і читав. А малювати почав вугіллям: десь знаходив дошку, перемальовував портрети. Потім мені один солдат фарби подарував: кругленьку усохлу палітру. Я таку цінність навіть чіпати боявся! А прийшов час – поїхав вступати до художньої школи. На даху поїзда, до Києва: поки добрався, то обличчя від вугільного диму чорним стало, одні зуби виблискували. Іспити вступні здав: по математиці – одиниця. Приходжу до директора – документи забирати. На мені бушлат з протертими ліктями, штани бавовняні, теж з дірками, зтоптанi черевики. Директор глянув: «Ти звідки?» Пояснив, що до чого. «А скільки ти отримав за фаховими предметами?» «По композиції і живопису, – відповідаю, – п’ятірки, по малюнку – чотири». «А вчитися дуже хочеш?» «Дуже!» – у мене аж сльози виступили. Куди їхати? Назад, в село, де й жити нiде? «Ну, гаразд, – говорить директор, – ходи, раз дуже хочеш». Доброю людиною виявився…

Так Знатков став відвідувати заняття в Київській художній школі при художньому інституті, а пiзнiше — витримав вступнi iспити до Одеського художнього училища, яке закінчив в 1962 році. І потім працює у Воронежі, з яким зв’язав свою подальшу біографію. В 1974 році В’ячеслав Знатков став одним з засновників Воронезьського художнього училища. З того часу вiддавав багато сил вчителюванню. Роки плідної педагогічної роботи пройшли в школі мистецтв учхозу «Березiвський» Рамонського району, дитячій школі мистецтв в селі Нова Усмань, ізостудії школи № 94 міста Воронежа.

В 1998 році на базі Воронезьського державного університету за ініціативою керівництва вузу художником В’ячеславом Знатковим була створена загальнодоступна, безкоштовна студія «ЛОГОС» для студентів різних факультетів, захоплених образотворчим мистецтвом. З часом під керівництвом Знаткова професійний рівень художників зріс, багато хто з студійців вступив до Спiлки художників Росії. Студія переросла в творче об’єднання «ЛОГОС», що згуртувало художників єдністю поглядів на мистецтво і  загальною  концепцією творчих проектів.

На фото зверху — В’ячеслав Знатков на вiдкриттi виставки (2012 рiк), знизу — один з творiв художника.