Шляхами визнання таланту: з Луганщини до Воронежа, а потiм — довга дорога до Уфи

Ивашков Иван

В Уфі виконання опери «Ріголетто» Дж.Верді присвятили пам’яті співака, заслуженого артиста Башкортостану Івана Івашкiва. Вистава відбулася 18 січня 2017 року на сцені Башкiрського театру опери і балету. У минулому 2016 роцi солістові театру, тенору і педагогові виповнилося б 90 років. Голосом вихiдця з Луганщини, який провів юнацькі роки у Воронежі, захоплювалися в Росії, Україні і за їх межами.

Іван Григорович Івашкiв — кумiр уфімської оперної сцени 60-70-х років минулого століття. Дослідник життя і творчості тенора, башкiрська журналістка Гульнара Ахметова, писала, що в концертах він часто співав українські пісні, а також любив виконувати і неаполітанські. Це були арії з опер, пісні сучасних авторів. Але з особливим почуттям виконував пісні Великої Вітчизняної війни. Вони чіпали куточки серця співака, учасника війни, що колись починав свою співочу дорогу фронтовими шляхами. З башкiрських композиторів більш всього співробітничав з Хусаїном Файзулловичем Ахметовим. Часто виїжджав з ним в башкiрськi райони і міста. Співав він пісні композитора, перекладені російською мовою: «Уфа — прекрасна столиця», «На човні», «Герой полів». І пісні, написані на тексти російських поетів. Композитор і співак усвідомлювали, як важливо залучати слухачів різних національностей до музики башкiрських композиторів. У фондах Башкiрського радіо зберігаються записи пісень Загiра Ісмагiлова, Хусаїна Ахметова, Рауфа Муртазіна, Нарімана Сабітова у виконанні Івана Івашкiва.

Творчий портрет Івана Івашкiва був би неповним, якби ми не згадали про його гастрольну діяльність. Він писав: «На запрошення виїжджав до Кишинiва, Воронежа, Саратова, Пермі, Улан-Уде, де виступав в виставах, що йшли на сценах оперних театрів цих міст. Пам’ятними були і Дні культури Башкортостану в Ульяновську, Ленінграді…».

Праця до самозабуття, чи то театр або училище мистецтв, — такий був етичний закон Івана Григоровича. Він вмів знімати напругу. Любив свій сад, де спеціально для своєї Ельміри вирощував яблука, привезені з України, а також любимi дружиною жовті троянди. Разом з співаком Леонідом Морозовим виїжджав взимку рибалити на озера, рiку Бiлу. Завжди повертався додому, наповнений позитивних вражень, та з завзятiстю брався за творчу працю.

Він народився в Україні, в селі Дьоміно-Олександрiвка Троїцького району Луганської області. Мати, Тетяна Семенівна, співала в церковному хорі. Батько, Григорій Захаровіч, був першим гармоністом на селі. Почалася вiйна. Фашисти вбили батька і зруйнували їх новий, недавно побудований будинок. Івана з матір’ю, погнали з бiженцями в село Хохол Воронезьської області. Багато вони натерпілися і дивом врятувалися, коли 25 січня 1943 року Радянська Армія звільнила Воронеж. В 17 років Іван Івашкiв пішов в армію. Служив в стрілецькому полку, вчився на бронебійника i спiвав. Одного дня його спів випадково почув підполковник — керівник ансамблю пісні і танцю Радянської Армії. Йому сподобався голосистий хлопець, і він запросив його в свій ансамбль.

Після закінчення війни Івашкiву запропонували спiвати в ансамблi Московського військового округу. Тут його вчив співу відомий музикант Володимир Мордвинів. У 1949 році Іван Івашкiв повернувся до Воронежа, де продовжив заняття в музичному училищі. Одночасно співав у військовому окружному ансамблі і по радіо. Коли Івашкiв виконував «Пой, ласточка, пой», «Далеко, далеко, где кочуют туманы» майбутнього оперного співака викликали на біс. Провчившись два роки в музичному училищі, він поїхав до Москви, де вступив в Московську державну консерваторію імені Чайковського. Вчився за фахом в класі відомого професора Миколи Озерова.

Після закінчення консерваторії молодий співак вибрав Пермський оперний театр, а через два роки його запросили до Казані. Там з головним режисером Ніязом Даутовим він підготував партії Фауста в однойменній опері Гуно і Герцога в «Ріголетто» Верді. Публіка йшла в театр на молодого артиста. На Казанській сцені він співав партію Владека в опереті «Вбогий студент» Мілеккера.

З осені I960 року Іван Івашкiв почав працювати в Башкiрському державному театрі опери і балету. Його запросив на прослуховування до Уфи головний режисер театру А. Бакалейнiков, який знав Івашкiва ще по Воронежу. Іван Григорович приїхав до Уфи, пройшов по місту. Воно йому сподобалось. Крім того, в телеграмі-запрошенні була гарантована однокімнатна квартира, що було дуже важливо. У Пермі і в Казані він жив в гуртожитку.

Уфа стала для нього другим рідним містом. Він підкорив публіку вже при першому виступі в партії Лєнського чудовим голосом, яскравою зовнішністю, музичністю і акторськими  здібностями. Ця роль стала для Івашкiва своєрідним еталоном. Всього співець виконав понад 60 партій. «У Башкiрському театрі його обожнювали. Глядачi завжди закидували квiтами, коли співав свого «коронного» Лєнського або Герцога в «Ріголетто» Дж. Верді, Надіра в «Шукачах перлин» Ж. Бізе або Пінкертона у «Чiо-чiо-сан» Дж. Пуччині», — пише про співака музикознавець Марина Лугова.

Більше 20 років Іван Івашкiв викладав на вокальному відділенні училища мистецтв. Його учні перемагали на конкурсах і співають в театрах Уфи, Алмати, Санкт-Петербургу та iнших мiст. Останні роки життя артиста були затьмарені важкою хворобою, боротися з якою допомагали йому улюблена дружина і дочка. Гульнара Ахметова згадує, що «приходивши в оперний театр або в концертний зал училища мистецтв, я часто зустрічала цю подружню пару. Так вони личили один одному — Ельміра і Іван Григорович. Вони були завжди разом. Їх можна було зустріти в липовій алеї на вулиці Тукаєва, де вони гуляли з онуками Євгенією і Софією. Було приємно усвідомлювати, що зовсім недалеко від мене живе прекрасна сім’я чудового артиста. Іван Івашкiв залишився в пам’яті своїх друзів як cпiвак з поетичною душею, вихователь добрих і світлих почуттiв».

На фото — Iван Iвашкiв в ролi Лєнського.