Вiн робить свою старiсть довгою i щасливою

Осадчук3

100 років з дня народження відзначив Іван Миколайович Осадчук — ветеран Великої Вітчизняної війни з Воронежа. І сьогодні всіх гостей він зустрічає особисто, сам вiдчиняє дверi. А в свята обов’язково одягає форму офіцера військово-морських сил зі всіма своїми орденами та медалями. А на боці виблискує морський кортик, що дбайливо начищається.

— Я народився 18 липня 1916 року в Україні, в селі Ріпенцi Хмельницької області, — розповідає Іван Осадчук. — Перед війною закінчив фельдшерсько-акушерську школу в Кам’янець-Подiльському. У 1938 році був направлений на термінову армійську службу в Карелію. А потім був переведений на Далекий Схід, де служив солдатом санітарної частини біля озера Хасан. Тут дислокувався 72-й артилерійський полк після боїв з японцями, що перейшли кордон. Війна застала мене на рiднiй землi, в Україні, куди я повернувся після служби в армії. Цього дня у мене якраз було чергування в районній лікарні селища Смотрич, що в Хмельницькiй області. Звідси я пішов добровольцем на фронт…

Долі не раз доводилося випробовувати його на міцність. Іван Миколайович признається: скажи йому тоді, в 41-м годі, що доживе до таких років, не повірив би! Думок залишитися в живих ні у кого не було. Думали лише про те, як зупинити ворога.

— З самого початку була впевненість в перемозі над німецьким фашизмом, — згадує ті дні ветеран. — Ніхто в цьому не сумнівався, адже ми захищали свою землю. Це додавало нам сил. В нас — простих солдатах і офіцерах — був присутній справжній бойовий дух. На самому початку війни я кілька разів потрапляв в оточення, але, як бачите, залишився живий. Хоча ніхто не думав про те, як вижити, ми просто воювали, розуміючи, що цей бій може стати для нас останнім. Ризикувати доводилося всім, у тому числі і нам, військовим медикам, що працюють на передовій. Ми надавали бійцям першу допомогу під свист куль. Діяти треба було швидко і обережно. Ледве забаришся — станеш здобичею для снайперів.

У 1942 році під Курськом Іван Осадчук був поранений. 24 січня став другим днем його народження. Можливо, його врятувало те, що поряд з ним виявився боєць, що вчасно надав першу допомогу.

осадчук2

Після перемоги в 1945 році, були ще довгі роки служби на Далекому Сході. Довелося пережити руйнівний землетрус на Курiльських островах…

Сьогодні у Івана Миколайовича двоє дітей, двоє внуків і відмінне здоров’я. На питання журналістів про секрет довголіття незмінно відповідає:

— Я завжди вів здоровий спосіб життя: не зловживав алкоголем, не палив і коханок не заводив. Моя любов — дружина Марія, з якою я прожив щасливо вже 56 років.

У своїх 100 Іван Осадчук ще і завзятий дачник. На «фазендi» він з задоволенням займається працетерапією. Тут же його чекають улюблені бджоли і пасіка.

(фото — з архiву I. Осадчука i РIА «Воронеж»).